З приходом економічної кризи у світ, а олігархів до влади, найбільш уживаним словом на язиці простого люду стало “свавілля”. Хтось влучно підмітив, що свавілля – це право феодалів та авторитарних режимів. Феодал або диктатор знає, кого карати, а кого милувати. Свавілля знищує гідність і натомість породжує зневагу. Воно принижує, щоб вивищитись,  перетворює нас на німих кріпаків, робить чорне — білим, а життя безнадійним. А найгірше, коли ті, хто повинен захищати від свавілля, починають самі вбивати й знущатись над простими українцями. Вони самостійно встановлюють, яким має бути право для еліти і яким для черні.

Страшно усвідомлювати, але світ поступово скочується до безправних років застою 70-х років минулого століття, а там уже рукою подати до тоталітарних 30-х з вишуканою репресивною машиною сталінського зразка. Хоча Рубікон режимом Януковича вже перейдено кримінальними справами проти Тимошенко й Луценко. Замордованих у буцегарнях українців за неповних 2 роки синьо-білої вакханалії стільки, скільки померло від тортур за часи правління трьох попередніх президентів разом узятих! Як це страшно: у свідомості простих українців вкорінилася думка, що влада, суд, міліція, служба безпеки і прокуратура тотожні з криміналом. І якщо кожен з нас на своєму місці не протистоятиме свавіллю, то всі ми, за висловом Уласа Самчука, “невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена, без всяких ідеалів чернь”.  

До нашої редакції завітала убита горем жінка — Олена Саган із села Верхнє Водяне Рахівського району на Закарпатті. Для неї світ розколовся на чорне і біле 25 квітня 2010 року, коли її єдиного 21-річного сина Івана, якого жінка виховувала самотужки з трирічного віку, вбив... офіцер міліції з Рахова Юрій Ясінський. У той незабутній день разом з Іваном загинув також його ровесник, односелець і близький друг Василь Батяла. Іван заочно навчався в празькому університеті на міжнародно-правничому факультеті та працював у Чехії разом з матір’ю. Але його завжди тягнуло додому, як він сам казав, “до рідної землі”. Хто ж знав, що ці слова настільки стануть пророчими?..

У той злощасний день оперуповноважений Юрій Ясінський з невідомих причин виїхав на зустрічну смугу на “жигулях”, де й зіткнувся зі скутером, вкоротивши життя двом молодим хлопцям. Найбільше не пощастило Івану, якого машиною тягнуло по асфальту довгих 17 метрів. Сам же офіцер міліції (подейкують, що на його совісті це вже не перший подібний випадок і їздить він на машині з перебитими номерами) відбувся незначними травмами. Коли міліціонер лежав у лікарні, до нього в палату завітала згорьована мати Івана. “Ти відпочиваєш, а мій син у землі лежить”, - тільки й спромоглася видавити із себе. А у відповідь почула: “Будеш багато говорити, ти теж там будеш”.

Здогадуєтесь, чим усе скінчилося, коли в Україні скрізь і всюди править бал свавілля? Юрій Ясінський і далі працює на своїй посаді, так би мовити, захищає людей, їздить на тій же поремонтованій “дев‘ятці” і досі не спромігся вибачитися перед обома родинами. Навіть більше: коли він зустрічається з ними десь випадково, то відвертає погляд в іншу сторону. А отже, виходить, що він і досі не визнає себе винним. Як не визнав його провини і суд, закривши справу за браком доказів. Кажуть, це обійшлося Ясінським у кругленьку суму. Втім, батько правоохоронця, який працює лісничим, і не приховує цього. Він так і говорить: віддам усе, аби тільки мій син не сидів у тюрмі. Мабуть, забуваючи про те, що покриття злочину — це також співучасть у вбивстві.

Коли закарпатський незалежний тижневик “Вісті тижня” надрукував лист матерів двох загиблих рахівчан під назвою “Як нас убивають”, під яким, до речі, не побоялися підписатися односельці, Юрій Ясінський особисто скуповував усі газети, аби правда не дісталася до широкої громадськості. Мабуть, він ніяк не дочекається, коли мине чотири роки і справу закриють за строком давності, так би мовити, на законних підставах. Але мати Івана не припинила боротися за справедливість, щоб змусити слугу закону відповісти перед законом. Разом з адвокатом вони вже пройшли важкі експертизи у Тячеві і Львові, а тепер чекають на результати у Києві. Бо якщо у всьому цивілізованому світі людей судять навіть за жорстоке поводження з тваринами, то чому має лишатися безкарним злочин, який знищив життя двох закарпатських родин.

Кажуть, що справжній чоловік повинен за своє життя щонайменше збудувати дім, посадити дерево і виростити сина. Незважаючи на свій короткий вік, Іван Саган встиг зробити і перше, і друге, крім останнього. І вже, на жаль, не зможе. Але він при цьому залишив по собі щось більше - добру пам’ять порядної, чуйної, освіченої, ввічливої і багатої на любов людини. Таким він і залишиться у світлій пам’яті односельців, колег по навчанню у Празі, і у кожній сивій волосинці матері, яка вже ніколи не дочекається онуків...

Анатолій КРАТ,
спеціально для “УГ”, Прага.

< Попередня		Наступна >